Життя Товариства

 

Ірина Сенів. Та, хто життя віддає Україні

          Пресвята Діва Марія годує Богонемовля-Христа… Цей Святий Образ на стіні, що благословляє на добро і жертовність, із зруйнованої церкви у Львові у далекому воєнному році хлоп’ям приніс її майбутній чоловік до будинку батьків як Проведіння Господнє. Адже День ікони «Годувальниці» вшановуємо першого місяця року, коли й народилася майбутня дружина галичанина. Після весілля Чудодійна Святиня стала реліквією в їхній власній оселі. Відтоді Чистий Німб Матері Божої та її Сина-Спасителя охороняє славну доньку України – Ірину Сенів, котра на життєвому шляху  витримала знущання радянських в’язниць за те, що її рідні й вона боролися за здобуття Незалежності Рідної Землі та сповідували визвольні ідеї «Тараса Чупринки» – Головного командира Української Повстанської Армії генерал-хорунжого Романа Шухевича. 

          Я завітала до пані Ірини Сенів – членкині Полтавської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих – у її гостинне помешкання в нашому місті на Надворсклянській Леваді. І з перших миттєвостей зустрічі вражає неймовірна доброзичливість і благородність пані Ірини, її природна краса і велика душа, яка виявляє багато любові. Святою Покровителькою імені Ірина визнано Великомученицю, котра зносила гоніння, приниження й була страчена за свою віру… Такою справедливою, впевненою й непохитною йде дорогою служіння Україні та її народові пані Ірина Сенів. 

         В українській родині Гіляра  й Розалії Ільків у польській Варшаві 19 січня 1933 року з’явилася на світ друга донька. Назвали  Іриною. Невдовзі батьки з дітьми переїхали жити до Львова. Там Ірина пішла навчатися. Після дев’яти класів шкільної освіти почала працювати.

          Сестра Ольга була старшою за Ірину на дванадцять років. Ольга Ільків («Роксоляна») стала зв’язковою керівника Проводу Організації Українських націоналістів в Україні Романа Шухевича. Чоловік Ольги Володимир Лико («Данило») – керівник Стрийського Проводу ОУН. Трагічна доля Володимира Лика – він загинув 17 березня 1948 року.            14 березня 1950-го затримали «Роксоляну». МГБ засудило її на 25 років. Вона відбувала термін в Олександровській і Владімірській централях та Іркутській області. Після арешту Ольги Ільків радянська влада ув’язнила і її рідних – маму Розалію та сестру Ірину. 

            Ірину закинули  до російського табору в Мордовській АРСР на шестирічний термін. У камері сиділи п’ятдесят політичних в’язнів. Шістнадцятилітня Ірина – серед них наймолодша.

          Розкішна коса Ірини була її окрасою. Та московський нелюд, хапаючи за волосся, тягав тендітну дівчину під час допиту.  «Ріжте косу!..» – промовила Ірина до співкамерниць, повернувшись із чергового катування. І яким же було остервеніння мордовського антихриста, коли наступного допиту він намагався схопити українку за відрізану косу. 

          Відбувши ув’язнення в російській тюрмі, Ірина Ільків із мамою Розалією повернулися до України. Знову замешкали у Львові. Ірина опікувалася сестриними  донькою Звениславою і сином Володимиром – дітей у радянському інтернаті навіть прізвища свого позбавили. Дзвінка і Володко побачилися з мамою Ольгою Ільків після її звільнення 6 лютого 1964 року.

           У місті дитинства і юності Ірина Ільків зустріла своє справжнє кохання – Романа Сеніва.  Обоє працювали. У щасливому шлюбі Романа й Ірини Сенів народилися син Ігор і донька Аліса. Подружжя чесно й у злагоді йшло життєвою стезею. 

           У Львові рідні Ірини – чоловік Роман Сенів та її мама Розалія  Ільків відійшли за вічну межу. Тоді доля привела пані Ірину з Галицької столиці, де вона зустріла свого другого чоловіка-полтавця,  до нашого Наддніпрянського міста. Полтава радо привітала пані Ірину та стала для неї рідною. 

          Нині Ірина Сенів разом із земляками крокує в Новий День України, зичить Ангелів-охоронців нашим захисникам у російсько-українській війні, переймається й тішиться  подіями міського життя. Поруч із матусею турботлива родина доньки пані Ірини. Аліса й Анатолій Доброхотови та їхні діти й онуки обожнюють свою неньку і бабусю, шанують її патріотичний шлях, поважають її життєвий досвід, створюють для неї домашній затишок і з найбільшою любов’ю піклуються про кожен  її будень чи свято. Пані Ірина завжди з радістю дізнається про успіхи й досягнення сестри Ольги та її дітей з родинами, котрі живуть  у Львові.

             Богородиця й маленький Ісус, що їх Святий Образ колись осяяв львівську домівку батьків Романа Сеніва, у полтавській квартирі своїм Чистим Омофором  охороняють  Ірину Сенів, ту, хто є уособленням Волі й Свободи, честі й відваги, духовної міцності й неприхованої сердечності. Ми молимося до ікони «Годувальниці» – Покровительки жінок і матерів – за здоров’я пані Ірини Сенів і її сестри Ольги Ільків. Божого благословення Великим Українкам на славу Рідної Землі, на гордість людям, на радість дітям, онукам і правнукам! 

                                    Валентина Шемчук,

                                   членкиня Товариства

Фото: Аліса Доброхотова

 


 


 

Життя Товариства

На Вінниччині відзначили День пам’яті жертв політичних репресій






















24 травня, у залі засідань обласної державної адміністрації відбулася зустріч керівництва області та міста з жителями Вінниччини, які зазнали політичних репресій за часів радянської влади, зокрема «Великого терору» 1937-1938 років, та членами їх родин.

У зустрічі взяла участь делегація Всеукраїнського об’єднання товариства політичних в’язнів, репресованих та їх дітей на чолі з головою Ориною Сокульською.

Пам'ять всіх загиблих українців внаслідок політичних репресій присутні у залі вшанували хвилиною мовчання.

«Політичні репресії – це одна з трагічних сторінок української історії. У ці травневі дні ми традиційно зустрічаємося, аби вшанувати людей, які, по великому рахунку, боролися за добро, справедливість, вірили у свою країну, краще майбутнє, мали сміливість говорити правду і були знищені або репресовані. Тоталітарна система була дуже цинічною: дітей змушували зрікатися своїх батьків-політрепресованих, щоб знищити національну пам'ять. Але цього не вдалося зробити. Я переконаний, що саме пам’ять – це той дороговказ, який ми повинні берегти й передати своїм дітям та онукам заради України та майбутнього кожного з нас», – зазначив очільник регіону Валерій Коровій.

Керівник області зауважив, що з історії власної родини знає, що таке бути рідним репресованих.

«Якщо ми хочемо побудувати справді європейську державу, то повинні пам’ятати про ті події і робити все для того, щоб подібне в українській історії не повторилося», – наголосив Валерій Коровій.

З побажаннями здоров’я, віри, миру і добра керівники області та міста вручили колишнім репресованим та їх дітям, а також краєзнавцям – дослідникам тематики репресій на Поділлі Почесні грамоти облдержадміністрації та обласної Ради, грамоти Вінницької міської ради, грошові винагороди та квіти.

По завершенню заходу делегація Всеукраїнського об’єднання товариства політичних в’язнів, репресованих та їх дітей, члени обласного товариства політичних в’язнів, репресованих та їх дітей, обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів, історики, місцеві дослідники тематики репресій поклали гірлянди та квіти до пам’ятного знаку жертвам Вінницької трагедії 1937-1938 років та пам’ятника жертвам комуністичного терору на Вінниччині.

Зазначимо, що у рамках відзначення в області Дня пам’яті жертв політичних репресій у холі обласної державної адміністрації розпочала роботу експозиція присвячена історії політичних репресій в Україні.

 



























































  •  

Життя Товариства

                                             

 

                                                                                                                                                         Голові Вінницької ОДА

                                                                                                                                         Коровію В.В.

 

 

Шановний Валерію Вікторовичу!

                                                                      

       Громадська організація Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих  взяла участь у відзначенні 25-ої річниці від часу заснування Вінницького товариства політв’язнів, репресованих та їх дітей, яке відбулося 24-25 травня у Вінниці.

       Висловлюємо сердечну вдячність керівництву області за дієву участь у підготовці та проведенні ювілейних урочистостей та відкритті виставки «В’язні сумління». Особливу подяку за співпрацю, сприяння та вагому підтримку в організації та достойному вшануванні чвертьстолітнього ювілею діяльності Товариства на Вінниччині висловлюємо Департаменту інформаційної політики та комунікацій з громадськістю Вінницької ОДА.  

       Зворушливим фрагментом цього знакового для області дійства були виступи членів товариства політв’язнів, спогади і свідчення яких оприявнили чимало історико-біографічних сторінок про обставини і наслідки жорстоких репресій як в долі окремої людини, так і цілих сімей, родин, нації.

       Своїми спогадами про репресії у родинах ділилися не тільки члени товариства, але і представники влади.  

       У шанобливих заходах взяли участь 15 делегацій з різних областей України, які відзначили високий організаційний рівень свята і з цікавістю слухали мемуарні свідчення очевидців. Проведене на дуже поважному рівні святочне дійство, разом із великою місією гідного вшанування жертв політичних репресій, є також важливою акцією примноження історичної пам’яті, спрямованою на те, щоб усвідомлювати історичні уроки, берегти дух української звитяги і духовної нескореності. Складна й понівечена режимом доля цих великих людей має стати для нас великим взірцем національного чину і незламності.  

       З повагою

       Голова ГО ВТПВіР                                             Орина СОКУЛЬСЬКА

 

 

Життя товариства

1_Зачин

Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих зініціювало круглий стіл до 85-х роковин Голодомору в Україні

Дні пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні зібрали нас у столиці. Київський музей шістдесятництва – пристрасної боротьби за національну ідею, злочинних репресій проти кращих синів України, славної історії повернення до народних традицій – відчинив двері для однодумців із усіх куточків України. «Геноцид української нації» – так називався круглий стіл, зініційований Всеукраїнським товариством політичних в’язнів і репресованих.

2_Виставка

Найжахливішими насильницькими Голодоморами в Україні було сплановане сталінізмом вбивство нашого народу голодом у 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 роках, аби позбавити українську націю прагнення утворення Незалежної Держави, утвердження своєї мови й розвою національної духовності. «Трагічна загибель мільйонів наших земляків голодною смертю мучеників заподіяна на рідній землі радянською владою з метою ліквідації народного спротиву московському режимові, етнічного знищення українців», – наголосила голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих Орина Сокульська та згадала своїх найрідніших людей і всіх побратимів, хто за волю України мучився й загинув у московських катівнях. Нещадне засудження спричиненого комуністичним режимом Голодомору 1932–1933 років в Україні та визнання його геноцидом українського народу країнами світу стали темами виступів доповідачів – очільників обласних, міських, районних організацій ВУТПВіР. У промовах неустанно лунав заклик не забувати загублених зумисним голодом тоталітаризму співвітчизників, вояків УПА, покоління Розстріляного Відродження, долю кримсько-татарського народу, нинішніх в’язнів Москви, полеглих на Східних кордонах захисників держави від російських окупантів.

3_Свiдчення

4_Доповiдачi

5_Пiдсумок

Ми принесли до Української столиці із Херсона й Чернівців, зі Львова й Запоріжжя, із Одеси й Хмельницького свої святі спомини про убієнних голодною смертю радянської влади батьків і дідів… Їхні стражденні образи живуть у наших душах… До нас озиваються їхні знесилені мукою голоси… На чиїхсь грудях золотів хрестик, збережений у часи рукотворної Голодної Трагедії на рідній землі, і Київські схили повнилися пам’яттю українців про страчених земляків… А хтось думкою полинув у Берлін до Бранденбурзьких воріт, де в Німеччині малюнки полтавських дітей свідчили світові про Голодомор-геноцид українського народу 1932–1933 років…

Валентина Шемчук,

заслужений працівник культури України,

кавалер ордена Пресвятої Богородиці

Фото Олександра Мацарова

життя товариства

Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих ушанувало жертв Голодомору 1932–33 років в Україні

Пам'ять

Низько схиливши голови перед світлою Пам’яттю загиблих під час Голодомору-Геноциду українського народу 1932–1933-го йшли ми до Меморіалу в столиці. Дрібно тріпотіли на вітрі колоски… Співчутливо яскравіли калинові грона…

Побратими

Свічка пам'яті

Із усієї України приїхали до Києва члени очолюваного Ориною Сокульською Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, щоб разом віддати шану співвітчизникам, замученим голодом тоталітарного режиму. Ми прямували дорогою Памяті, і в наших кроках відлунювали спомини про тих, хто були безвинно убієнні голодом на рідній землі… На ознаку глибокої шани жертв Голодомору-Геноциду 1932–1933 років промовляв Президент України Петро Порошенко. І завмерши в Хвилині скорботи, крізь сльози вдивлялися ми в далечінь Памяті… А на засніжених Печерських пагорбах вогники нагадували всім про нелюдський злочин сталінізму проти українців. Це палахкотіли свічки Пам’яті…

Хвилина скорботи

Хліб пам'яті

У всьому світі Хвилиною мовчання, молитвою, Скорботною ходою чи запаленою у вікні свічкою поминають мільйони наших земляків, котрих радянською владою було замордовано голодною смертю. Члени Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих щорічно вклоняються Пам’яті співвітчизників, чиї життя трагічно обірвалися насильницькою смертю голодних мучеників. І цього листопада ми привезли до столичного Меморіалу закарпатські горнятка і дніпровські синьо-жовті стрічки, житомирські зерна й львівські жалобні пісні, полтавські безсмертники й тернопільські снопики… Нехай наша свята молитва підноситься до неба, ніколи не згасає, пломеніє німбом нашої Памяті…

Валентина Шемчук, заслужений працівник культури України

       Адреси організацій Ви зможете
       знайти у розділі "Обласні Організації".
 
       За додатковою інформацією пишіть на:
       info@repressed.org.ua 

       

Наш архів

Громадська організація під назвою Всеукраїнське товариство репресованих (ВТР) заснована на зборах (біля 100 осіб), які відбулися 3.06.1989 просто неба на Львівській площі в Києві (Спілка художників під тиском КГБ у день зборів відмовила в наданні приміщення Будинку художників).

Додаткова інформація

Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України